Сторінка психолога
Законодавство, яке захищає права дитини
Інформаційне повідомлення: Конвенція ООН про права дитини – головний міжнародний документ щодо захисту дітей. Дитинство – найважливіший, самобутній і неповторний період у становленні особистості. Саме в цей час дитина формується фізично,психічно і інтелектуально, набуває необхідних знань, умінь та навичок. І саме в цей період вона потребує найбільшої уваги та захисту. Будь-які травми залишають слід, можливо, й на все життя. Від ставлення до дітей, розуміння їхніх потреб та інтересів, стану охорони здоров’я залежить доля кожної дитини і розвиток суспільства загалом. Міжнародне співтовариство в особі ООН уже кілька десятиріч працює над тим, щоб створити дітям усього світу якнайкращі умови для життя і усебічного розвитку. Базовим документом, спрямованим на захист дітей, є Конвенція про права дитини, прийнята Організацією Об’єднаних Націй. Це найперша у світовій історії глобальна угода щодо прав дитини:191 країна світу ратифікувала Конвенцію, зобов’язавшись узгодити власне законодавство з її положенням. Україна приєдналась до неї 1991 року. Раніше у світі турботу про дітей та їхній захист розглядалися як надання допомоги тим, хто її потребує. Конвенція ж визначає нову концепцію, проголошуючи забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей обов’язком держави та суспільства, а не питанням благодійності. Діти ще від народження мають всі основні свободи та невід’ємні права кожної людини. Важливе значення цього міжнародного документа ще й у тому, що вперше у рамках конвенції був створений міжнародний механізм контролю. Комітет із прав дитини, уповноважений раз на п’ять років розглядати доповіді держав про прийняті заходи щодо виконання положень Конвенції.
Законодавче забезпечення прав дітей в Україні
Позаяк Конвенція не є документом прямої дії, то з часу її ратифікації (1991) Україна неухильно прямує шляхом інкорпорації найвищих стандартів прав дитини у власне законодавство і впроваджує їх у життя. Виконання Конвенції контролюється статтею 9 Конституції України, де гарантується рівність дітей у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Указом президента України затверджено Національну програму «Діти України»(1996), а ще раніше постановою Кабінету Міністрів від 03.11.93 була затверджена державна програма «Освіта. Україна XXI ст.», де вперше постало питання про потребу визначення державного стандарту до шкільної освіти. Це підтверджено й Законом України. На його виконання, де в ст..15 визначено, що державні стандарти освіти встановлюють вимоги до змісту, обсягу і рівня підготовки дітей і розробляються окремо з кожного освітнього рівня, розроблений Базовий компонент дошкільної освіти (1998).У 2001 році для освітян – «дошкільників» з’явився закон прямої дії – Закон України «Про дошкільну освіту». Водночас права дитини в Україні реалізуються в умовах економічних та соціальних суперечностей і нестабільності, що негативно позначилося на розв’язанні проблем захисту дітей. Не оминули ці явища й систему освіти:навчальні заклади недостатньо фінансуються, слабкою є їхня матеріальна база тощо. З огляду на це, постала гостра потреба у реалізації єдиної державної політик щодо поліпшення становища дітей, їхньої освіти та соціалізації в суспільстві з якнайповнішим використанням міжнародного досвіду розв’язання проблем захисту дітей.26 квітня 2001 року Президент України Л.Кучма підписав Закон України «Про охорону дитинства», який визначає охорону дитинства в нашій країні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і встановлює основні засади державної політики у сфері реалізації прав дітей на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток. Реалізація цього закону вимагає об’єднання зусиль усіх, кому небайдужа доля дітей.
Консультація для батьків « Правове виховання і педагогіка толерантності в сім’ї » Коли маля з’явилося на світ , ми хочемо , щоб воно було здорове. Зокрема добре розвивалося психічно. І лише набагато пізніше починаємо замислюватися , якою людиною воно стане. Наше дитя поступово опановує загальні . властиві форми поведінки серед людей і розвивається як індивідуальність. Збереження стосунків зі своїми батьками та близькими людьми – передумова , за якої особистість нормально розвиватиметься. Отже , добре ставлення близьких , особливо мами й тата, необхідне дитині. Толерантне ставлення до дитини - вагомий чинник виховання. Потреба у визнанні - одна з найбільш значущих людських потреб. В ім’я цього дитина вчиться все робити краще – малювати, стрибати, бігати і т. д. Прагне бути кращою сама, аби стверджуватися в своїх моральних якостях. Як же вона старається. Не будемо іронізувати над нашим малюком ! Не травмуйте сина чи доньку репліками типу « У тебе не вийде, облиш це заняття », « Відчепись від мене і дай мені спокій », « Іди геть, я тебе не люблю». Не можна казати малому , що він тупий , брехун, баран, упертий віслюк тощо. Не вважайте , що приниження – дійовий засіб. Воно ще ніколи не давало позитивного результату. Позбавлення перспективи, зміцнення особистості не зміцнюють віри дитини в себе. Тільки батьківська любов і віра народжують оптимізм, бажання бути кращим. Дитина потребує емоційної підтримки, особливо батьківської. Варто звернутися до батьківської інтуїції, яка підкаже , як зробити так, щоб дитина за власним бажанням , свідомо прагнула подолати свої недоліки. Наше маля – вже особистість. Але на шляху до розвиненої дорослої особистості на нього чекає стільки випробувань. Маля не може само розвивати свою унікальність. Йому потрібні постійне заохочення, довірче спілкування та батьківська любов. Почуття власної гідності дає дитині змогу повніше реалізувати свої природні здібності, стимулює позитивні і захищає від негативних. Почуття власної нікчемності є проявом неприязні до самого себе, гальмує особистісний розвиток, блокує ініціативність,утруднює саморегуляцію. Тому забезпечення оптимальних психолого – педагогічних умов формування позитивного оцінного ставлення до себе – важливе завдання родинного і суспільного виховання. Правильна оцінка дитиною свого « Я» є регулятором її моральної поведінки, лежить в основі знань про свої права та обов’язки , на ній ґрунтуються такі почуття як відповідальність, сором, провина, совість тощо. Кожна дитина повинна знати свої права, обов’язки, розуміти і вміти пояснювати відмінність між ними. Діти повинні розуміти зв'язок між поняттями право, правило, честь, обов’язок. Ми, дорослі , маємо сформувати в дітей розуміння того . що в своїй поведінці треба керуватися моральними нормами , знати припустимі межі дозволеного. Ми маємо сприймати свою дитину як рівну собі людину. У « Декларації про права дитини» ( 1959 р.) сказано : « Ми - діти світу. Хто б не були наші батьки, де б ми не жили і в що б ми не вірили, поводьтеся з нами , як з рівними. Ми гідні того, щоб отримувати все найкраще з того, що може дати світ, захищайте нас , щоб ми мали можливість рости гідно й вільно.» Правове виховання актуальне для сьогодення. У Базовому компоненті дошкільної освіти чітко окреслено зміст і обсяг знань, умінь і навичок з проблеми правового навчання. Він зорієнтований на системно організоване життя дитини дошкільного віку, створення таких соціально – педагогічних умов організації життєдіяльності, що допомагають їй якнайповніше само реалізуватися. Для засвоєння цих знань дітям пропонуємо дидактичні ігри, вправи на розвиток уваги дитини до самої себе, своїх почуттів, переживань; навичок спільної діяльності , почуття колективізму, розуміння інших людей; на усвідомлення стосунків у сім’ї ; розуміння своєї унікальності; формування адекватної самооцінки. Розроблені вправи, ігри, завдання спонукають дитину до проявів ініціативності, самостійності, здатності до творчого розв’язання різних проблем, поваги до чужої думки, об’єктивної самооцінки. Американський психолог Вірджинія Сатір сказала : « Якщо ми хочемо змінити світ, треба змінити сім’ю ». Батьки – перші вчителі у школі становлення особистості. Тому звертайте інтерес до проблем захисту прав та гідності ваших дітей.
КОНСУЛЬТАЦІЯ «Як можна карати дитину за погану поведінку?» Яким чином сучасні батьки карають за погану поведінку і різні викрутаси своїх дітей? Деякі застосовуються каральні заходи: б’ють, примушують стояти в кутку чи лають. Інші втілюють філософію поневірянь: ігнорують дитину, позбавляють улюбленої речі, не дозволяють дивитися вечірні мультики або навіть перестають показувати дитині свою любов. Ви не замислювалися як всі ці заходи впливають на дитину? І взагалі як можна карати малюка? Коли дорослі хочуть поділити покарання на "погані" і "хороші", практично всі з них схиляються до такої думки, що фізичні покараннянедопустимі. Якщо дитина впевнена у вашій любові й своїй "правоті", то в такому випадку навіть сильний ляпанець, від втомленої і роздратованої мами, не завдасть йому особливої шкоди, тому як має епізодичний характер. Але якщо ви дотримуєтеся думки про те, що покарання - це ні в якому разі не ваш метод, і при цьому, в глибині душі вважаєте дитину мало цікавим моральним слабаком, негідним турботи і любові, то через якийсь час у неї з'явиться тверда впевненість в тому, що вона безглузде створіння і нікому не потрібне. І тоді звичайна фраза, сказана в розпачі: "Як же ти так міг!" - Буде означати для малюка те, що в ньому розчарувалася найближча йому людина. Це сильно занижує самооцінку дитини і не допоможе їй, коли вона стане дорослою. Така людина буде намагатися не вирішувати виникаючі перед ним проблеми, а просто йти від них. Природно, це не означає, що бити корисно, а засуджувати погано. Головне, що виховуючи малюка, ви повинні піклуватися про те, щоб у діях і стосунках з оточуючими у нього були правильні орієнтири, а це залежить скоріше від відносин з вами, ніж від того, як, коли і за що ви його покарали. А Ваші стосунки з дитиною будуть залежати, в першу чергу, від Вашого внутрішнього до неї ставлення. Тому що, найчастіше, основа поведінки дитини закладається первісною реакцією батьків на той чи інший вчинок. Малюк спочатку щиро вірить і відданий вам. Тому в першу чергу потрібно починати з себе і свого ставлення до дитини. Не кидайтеся образливими словами, не ображайте дитину. Пам'ятайте, що критикувати необхідно не дитину, а її вчинок, обов'язково показуючи вихід із ситуації. Так у неї буде формуватися прагнення до успіху і впевненість у собі. Тому проблема буде звучати правильніше не "як можна карати дитину", а чи можна взагалі її карати? Для відповіді на дане запитання необхідно зрозуміти конкретні причини: чому дитина погано поводиться в тій чи іншій ситуації. Адже у дітей, навіть у найменших, завжди є свої мотиви поведінки.
КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ Покарання для дитини Не карайте дитину із запізненням. Краще вже не карати зовсім, адже запізніле покарання не дає малюкові змоги виправитися.Не нагадуйте дитині про її "старі гріхи". Не заважайте їй "починати життя спочатку". Покараний — вибачений. Інцидент вичерпано! Незалежно від ступеня провини та повноти усвідомлення дитиною своєї помилки, вона не повинна сприймати покарання як свідчення переваги вашої сили над її слабкістю, як приниження її гідності. Дитина має боятися не покарання, а того, що вас засмутить її вчинок, вашого розпачу через необхідність вдаватися до такого виховного заходу. Шведську дитячу письменницю Астрід Ліндгрен завжди непокоїло жорстоке ставлення батьків до своїх дітей. "Скільки дітей отримали свої перші уроки насильства від тих, кого любили, — від власних батьків — і потім понесли цю "мудрість" далі, передаючи її з покоління в покоління!" — писала письменниця. На підтвердження того, що покарання — надзвичайно важкий іспит для дитини, Астрід Ліндгрен розповіла досить повчальну історію, почуту від однієї жінки. "Колись люди вважали, що виховання без різки неможливе. Сама жінка в це не дуже й вірила. Проте одного разу її маленький син добряче завинив. І їй тоді здалося, що він заслуговує на покарання. Жінка наказала хлоп'яті піти й самому зірвати різку. Той пішов і його довго не було. Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: "Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш у мене кинути". Мати розплакалася, бо раптом побачила всю ситуацію очима дитини. Хлопчик, мабуть, розмірковував: "Якщо мати хоче зробити мені боляче, для цього підійде й звичайний камінь". Жінка поклала той камінець на кухонну поличку, де він і лишався багато років по тому як вічне нагадування про обіцянку, яку дала тоді жінка сама собі: "Жодного насильства!"Так, дорослі мають забути про насильство щодо дітей. Жорстокі методи виховання принижують особисту гідність малих, призводять до серйозних психологічних стресів. А сучасному малюкові і так доводиться жити в умовах підвищеного стресу. Батьки зазвичай не зважають на відмінність між тим, як вони сприймають світ, та як його сприймає дитина. Вони практично пригнічують її зайвою інформацією та непосильними для неї емоційними і фізичними навантаженнями. Усе це не минає для дитини безслідно: в сучасних малят з'являються такі "дорослі" захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Є над чим замислитися, чи не так? Причиною неадекватної поведінки дитини, психічних розладів можуть стати навіть щоденні побутові розмови батьків з малюком. Адже більшість дорослих часто зовсім не зважає на дрібні зауваження та вирази, які зазвичай використовують у своєму мовленні, спілкуючись з дитиною. А саме ці "дрібниці" інколи дуже сильно впливають на дитину і здатні сформувати в неї стійкий негативізм щодо батьків. Насильство фізичне чи психологічне, пережите чи уявне, воно ховається в нас самих, в наших думках і вчинках, воно живе в нас та посеред нас. Насильство — це не те, що трапляється тільки з іншими, це те, що стосується кожного з нас. Що з ним робити? Як розпізнати? Як визначити межу між позитивною енергією та руйнівною силою? Як вберегти себе та інших від цієї сили? Жорстоке ставлення до дитини проявляється в таких формах: • поводження з дітьми, як зі слугами; • покарання, поводження, як з підлеглими; • відмова повідомляти про рішення, що стосуються опікунства. • Погрози: а)завдання фізичної шкоди, заточення; в) самогубства. • Емоційне насильство: а)приниження, використання скарг; б)використання дітей в якості довірених осіб; в)непослідовність, несправедливість. • Ізоляція контролювання взаємостосунків з однолітками (дорослими, братами, сестрами, другого з батьків, бабці чи дідуся). • Використання громадських установ, загроза покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою для підлітків, притулком, родичами та психіатричною лікарнею. • Економічне насильство: а) не задовольняти основні потреби, контролювати поведінку за допомогою грошей; б) використовувати дітей як засіб економічного торгу при розлученні. Фізичне насильство, емоційне насильство, ізоляція, економічне насильство — це соціальні біди, які крадуть дитинство, роблять дитину передчасно дорослими, перекреслюють людське в людині. Здається, ми забули, а то ніколи і не чули мудрих слів С. Соловейченка: «Щоб дитина виросла природньо доброю та чесною людиною, щоб вона не намагалася вдавати з себе кращу, ніж вона є насправді, доводить ся уникати примусу у вихованні. Примушуючи до чогось, ми зобов'язуємо дитину робити щось таке, що не відповідає її сутності, інакше її не довелося б примушувати. Ефективне лише те виховання, яке привчає дитину до правди, привчає бути самою собою. Бути, а не вдавати. Тому бути дітьми — це бути частинкою країни під назвою «Дитинство», коли на губах сміх, а на душі мир. Це радість пізнання світу за допомогою її Величності Гри, це квіти маленьких і великих відкриттів, це любов до істини. Бути батьками — це нести всю велич і гордість світу, тому що все в житті людини починається з сім'ї, з ніжної колискової казки, бо сім'я — то є святиня людського духу, благородних людських почуттів: кохання, вірності, піклування, родинного тепла і затишку. Недаремно Л. М. Толстой говорив: «Щасливий той, хто щасливий у себе вдома». «Без сім'ї немає щастя на землі» — говорять на Україні. Сім'я для дитини має бути взірцем людяності, доброти, любові. Має бути? А чи є вона такою? А як же розглядати ці жахливі історії, пов'язані з дітьми? Немає виправдання їх бездушності, цинізму, агресивності, фантастичній жорстокості. Щоб не потонути в хвилях негативних емоцій гніву, незадоволеності життям, які накладаються на не зовсім здоровий соціальний фон, ми закликаємо всіх батьків берегти в собі людське, поважати в собі людину і даруємо пам'ятку батькам: Пам'ятка батькам 1. Пам'ятайте, що першим університетом життя для дитини є та сім'я в якій народилася дитина. Завдання обох батьків полягає в тому, що створити в сім'ї атмосферу любові, довіри, духовного настрою та комфорту. 2. Не дивіться на дитину як на особисту власність. Ви дали дитині фізичне тіло, а душа її належить світові. Сприймайте дитину як особистість єдину, унікальну і неповторну. 3. Не виражайте часто свого незадоволення, критики — це тільки породжує антагонізм в стосунках дітей і батьків. 4. Давайте дітям можливість відчувати Ваше визнання і схвалення. 5. Ніколи не старайтесь запевнити дитину в тому, що вона погана. 6. Будьте тактовними в стосунках з дітьми. 7. Давайте приклад емоційного самоконтролю і витримки. 8. Показуйте приклад позитивних дій та вчинків дітям не на словах, а в конкретних справах. 9. Насильство над дітьми — це протиприродній акт, який забороняється законом. Так, в Сімейному кодексі сказано таке: «Забороняються фізичні покарання дітей батьками та інші види покарань, які принижують людську гідність. Дитина має право на належне батьківське виховання». 10. Завжди давайте дитині шанс на право бути кращою. 11. Пам'ятайте, що в сім'ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як упоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя. Хай ваша сім'я буде для дитини взірцем людяності, доброти, любові. І тоді нам не треба буде наголошувати на правах дитини, бо їх ніхто не буде порушувати, а обов'язки батьків по стану утримання і виховання дітей будуть сприйматися не як обтяжливий тягар, а як органічний прояв любові до дитини, підтримки в ній людської гідності та самоповаги. Рекомендації для батьків: Забезпечуйте фізичну безпеку – не залишати дитину без нагляду. Підтримуйте сімейний розклад дитини. Слідкуйте за дитиною. Будьте послідовними. Усно визначайте свої опікування та межі дозволеного, Давайте настанови, а не покарання, Приділяйте дитині свій час і увагу, Беріть участь в житті дитини. Залучайте дітей до своїх заходів. Заохочуйте дітей займатися тим, чим їм цікаво, Будьте позитивними. Навчайте їх необхідних навичок, Якщо дитини вас дратує, скажіть їй свої відчуття від першої особи» Мені важко, коли хтось заважає». Довіряйте дітям. Визнавайте право її на особисте життя. Поважайте почуття інших батьків. Говоріть та дійте так, щоб діти відчували себе у безпеці.
Насильство в сім'ї. Шляхи запобігання Раніше нам так здавалося, що так званих благополучних сімей у нас значно більше, ніж сімей алкоголіків, ледарів та просто неосвічених людей з брутальною поведінкою, яким притаманне насильство щодо дітей. Ми змалку засвоїли істину, що “сміття з дому виносити не можна”, а це означало повне замовчування тих трагедій, які розгорталися за зачиненими сімейними дверима. Іноді ми чуємо: “Як це могло статися? Адже цей хлопчик з благополучної сім’ї?” А він з великою вірогідністю був свідком домашнього насильства – чи приниження, чи ігнорування, чи навіть побиття матері, братика і т. д. Може, і сам ставав жертвою насильства, не спроможний був захистити ні себе, ні матір, ні з ким не міг поговорити про свій біль. Сьогодні ми вже всі добре знаємо про існування такого ганебного та досить, на жаль, поширеного явища, як насильство в сім’ї. Прийнято Закон України “Про попередження насильства в сім’ї”. За статистикою 75% потерпілих від домашнього насильства в сім’ї є діти. Найбільш типовими наслідками такої ситуації стають такі скарги батьків чи педагогів на поведінку дітей: - бійки - конфлікти з оточенням - низький рівень навчальної діяльності - замкнутість - підвищена агресивність - похмурий, сумний настрій - депресія - тривожність, страхи - нестійкість емоційної системи
Жорстокість щодо дітей виникає з різних причин: - якщо дорослі мають негативні моральні якості - якщо вони не задоволені своїм життям - як результат конфліктів у сім’ї - як психічне захворювання батьків та інших кривдник Коли дитина поводиться агресивно - з’ясуйте причину агресії - навчайте дитину висловлювати свої почуття і потреби відкрито. Традиційно ми привчаємо дітей стримувати свій гнів та агресивність. І коли ці почуття виникають, дитина навчається їх ховати, відчуваючи сором, провину - установіть чіткі та незмінні межі поведінки, переконайтесь, що дитина розуміє: ворожі, агресивні дії неприпустимі ніколи - пам’ятайте, що ваші дії для дитини – основний взірець для наслідування Коли дитина стала свідком проявів насильства в сім’ї
- допоможіть дитині поділитися своїми почуттями з кимось із дорослих, не замикалась у собі - обговоріть ситуацію, її причини, можливі наслідки - допоможіть їй зрозуміти, що в тому, що батьки сваряться, немає її вини - якщо не впораєтесь самі – звертайтесь до психолога.
|
|
